Вітаю маленьку користувачку Пишненківської бібліотеки філії ШИРОКУ КІРУ, яка взяла участь в Міжнародному екологічному конкурсі дитячого малюнка "Майбутнє планети у наших руках", та отримала перемогу у місцевому і обласному етапі.
25 квітня 1907 року народився Микола Трублаїні, (справжнє прізвище — Трублаєвський) — відомий український письменник, журналіст, мандрівник, автор пригодницьких творів для дітей та Цікаві факти про його життя та творчість:
Микола навчився читати у п'ять років.
У 1915 році, навчаючись у Немирівській гімназії, він у п'ятому класі втік на фронт.
Трублаїні був палким романтиком і мандрівником. Він здійснив подорож на криголамі «Литке» через Арктику, брав участь в експедиціях, що висвітлювалося у його репортажах та книгах.
Письменник загинув 4 жовтня 1941 року під час Другої світової війни, працюючи військовим кореспондентом на фронті в Луганській області.
Трублаїні вважається одним із найталановитіших українських пригодницьких письменників, який відкрив для дітей світ Арктики.
Ця подія стала болісним уроком для всього світу і нагадуванням про відповідальність людини за свої рішення.
Напередодні роковин Чорнобильської трагедії для юнацтва в Пишненківській сільській бібліотеці проведено годину застереження «Чорнобиль - рана незагойна».
Діти дізналися про події квітня 1986 року, причини аварії та її наслідки для України і світу.
Ознайомилися з хронологією катастрофи, першими годинами після вибуху та тим, як ліквідатори боролися з наслідками радіації. Познайомилися з книгами про Чорнобильську трагедію та прослухали уривок спогадів ліквідатора - односельця (Кравець О.І.), жителя села Пишненки.
Чорнобиль і сьогодні нагадує про те, що з природою і технологіями потрібно поводитися дуже обережно! Це урок відповідальності, який важливо пам’ятати кожному. Ми вшановуємо пам’ять героїв-ліквідаторів і всіх, чиї життя змінила Чорнобильська трагедія.
Він відмовився повернутися в імперію страху — і цим переміг її
Іван Багряний — це не просто письменник. Це людина, яка своїм життям довела: українця можна кинути в тюрму, заслати на край світу, kатуватu — але не змусити перестати бути вільним. Його справжнє ім’я — Іван Лозов’яга, але саме ім’я Багряний стало символом незламності, болю і гідності.
Він був із тих, хто не мовчить. І не мовчав навіть тоді, коли за це платять найвищу ціну.
Його життя — це не рівна дорога, а постійна боротьба. Молодий, талановитий, зухвалий — він не вписувався в рамки системи, яка вимагала покори. І тому система намагалася його знищити.
Арешти, допити, заслання — це стало його “університетами”. Але замість того, щоб зламатися, він навчався виживати. І більше — навчався бути сильнішим за обставини.
Він не просто прожив своє життя — він виборов його.
Його кидали в табори, де люди втрачали імена. Його kатувалu в тюрмах, де ламали навіть найсильніших. Він бачив, як система перемелює людські долі.
Але він вистояв.
Він тікав із заслання, ховався серед українців на Далекому Сході, виживав у тайзі. І що найважливіше — не дозволив страху стати частиною себе.
Бо справжня перемога — це не просто вижити. Це не стати таким, як твій kат.
Його книги — це не література заради літератури. Це правда, написана серцем і болем.
“Тигролови” — це про свободу, яка сильніша за будь-які кайдани. Про втечу, яка стає символом незламності. Про українця, який навіть у чужому, дикому світі залишається собою.
“Сад Гетсиманський” — це зовсім інший біль. Це тюремні стіни, допити, страх і водночас — дивовижна сила духу. Це книга, після якої неможливо залишитися байдужим.
У цих творах — не вигадка. У них живе сам Багряний.
Після війни він опинився далеко від дому. Але навіть там не перестав боротися.
Коли радянська влада кликала людей назад, обіцяючи “рай”, він сказав тверде “ні”. І не просто сказав — пояснив усьому світу, чому.
Його памфлет “Чому я не повертаюсь до срср?” — це не текст. Це вирок системі. Це голос правди, який неможливо було заглушити.
Він прямо заявив: повертатися — означає знову стати рабом. І він обрав невідомість, але зі свободою, замість “безпечного” життя у брехні.
Історія Багряного — це не лише про минуле. Це про нас.
Про вибір, який стоїть перед кожним поколінням: мовчати чи говорити, підкоритися чи стояти, боятися чи бути вільним.
Він не дочекався незалежної України. Але він наближав її кожним словом, кожною сторінкою, кожним своїм “ні”.
І сьогодні, коли ми знову виборюємо свою свободу, його голос звучить особливо гучно:
сміливі завжди мають щастя.
І українці — саме такі.
Вона увійшла в історію як неперевершена майстриня біографічного жанру та дитячої літератури. Її головна праця — роман «Тарасові шляхи», над яким вона працювала понад 20 років, став чи не найкращим художнім життєписом Кобзаря, де образ Тараса Шевченка розкрито з надзвичайною любов'ю та історичною точністю. Окрім того, Оксана Іваненко подарувала дітям знамениті «Лісові казки», які вчать доброти та розуміння природи, а також написала глибокий біографічний роман про Марка Вовчка «Марія». Проживши довге й насичене життя, вона стала сполучною ланкою між різними епохами української інтелігенції, залишивши по собі спадщину, на якій виросло не одне покоління читачів.
Прикотилась прямісінько до нас у гостину.
А за нею йде Великдень, несе білу паску.
Дзвонить в дзвони всім дарує радощі і ласку.
У Великодній тиждень Пишненівська сільська бібліотека
всім бажає мирного і спокійного Великодня!
Дякуємо ЗСУ, що оберігають наш спокій!
«Той, хто не пам'ятає свого минулого, приречений пережити його знову».
Джордж Сантаяна
11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів
Сьогодні світ вшановує пам’ять мільйонів людей, чиї життя були зламані або обірвані за колючим дротом нацистських таборів смерті. Ця дата встановлена на честь повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулося 11 квітня 1945 року. Довівши себе до межі виснаження, люди змогли повстати проти системи, вибороти свободу та дочекатися визволення.
За роки Другої світової війни через нацистську мережу з понад 14 тисяч таборів та в’язниць пройшло близько 18 мільйонів людей. Кожен п’ятий із них був дитиною. Для України цей день має особливе значення, адже тисячі наших співвітчизників стали жертвами примусових депортацій, Голокосту та табірних катувань.
Ми згадуємо ці події не лише як трагічну сторінку історії, а як символ незламності людського духу. Пам’ять про жертв нацизму - це наше спільне зобов’язання берегти мир, людську гідність та право кожної людини на життя. Біль минулого нагадує нам, наскільки крихким є мир і як важливо протистояти будь-яким проявам тиранії та жорстокості сьогодні.
Пам’ятаємо тих, хто загинув. Шануємо тих, хто вистояв.
Дитячі книги - це не тільки література, коли всім смішно, кумедно або забавно, і не коли все просто і наочно, яскраво і привертає увагу, а коли за допомогою художніх образів, зрозумілих дітям, розповідається про життя, тобто в правильній дитячій літературі перед нами, перш за все, постає яскрава картина світу в різних життєвих ситуаціях.
Починаючи з 1967 року з ініціативи і за рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (IBBУ) 2 квітня, в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена, весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим важливу роль дитячої книги у формуванні духовного і інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.
Ганс Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 року в маленькому містечку Оденсе, розташованому на одному з датських острівців - Фіонсе. Він був неперевершеним казкарем, проте Андерсен писав не тільки для дітей. Він хотів, щоб його казки читали і дорослі.
В історії літератури мало знайдеться письменників, які б заслуговували на звання: «Великий казкар», «Добрий чарівник», «Король казок».
У казках Андерсена добро і любов перемагають, але інколи його твори залишають легкий смуток і роздуми. Після читання хочеться помовчати, побути сам на сам зі своїми почуттями, а потім знову повернутися до книжки. Письменник спеціально нікого не повчає, нічого не проголошує, він просто веде нас по своїй казковій країні й спонукає думати і співпереживати.
Тож в Пишненівській сільській бібліотеці для дітей створена казкова виставка улюблених творів неперевершеного «Короля казок».
