Символ державної величі

    10 березня в Україні відзначають День Державного Гімну. 

Саме цього дня у 1865 році Гімн нашої держави вперше прозвучав публічно — у виконанні хору на концерті у Пшемислі (Польща).

«Ще не вмерла Україна, і слава, і воля». Ці рядки, написані Павлом Чубинським, покладені на музику Михайлом Вербицьким, швидко набули шаленої популярності.

За умов, коли Україна не мала своєї державності й була розірвана поміж двома імперіями, заклик покласти душу й тіло «за нашу свободу» надихнув українців на боротьбу.

Сьогодні виконання гімну стало символом єдності, національної гідності та прагнення українців до свободи і незалежності.

Майбутнє планети у наших руках

    Користувачі Пишненківської сільської бібліотеки Широка Кіра  та Бакуменко Анастасія   долучилися до участі в Міжнародний екологічний конкурс дитячого малюнка "  Майбутнє планети у наших руках". 

Тема року:  від руйнування - до відновлення:  життя сильніше за війну.

Великий син великого народу

   У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу - Тараса Шевченка. З нагоди дня народження великого Кобзаря в Пишненівській сільській бібліотеці

проведено літературно -поетичну годину “Стежками Шевченкового слова”, та оформлено книжкову викладку - вшанування «Шануймо слово Кобзаря», метою яких є привернути увагу дітей до поетичного слова генія, виховувати справжнiй патріотизм, який включає i любов до рiдноï мови. Рiдне слово його було ознакою нацiонального вiдродження, утвердження украïнськоï нацiï, ïï надiєю на кращi часи, служiнню рiднiй Украïнi. Гортаючи сторінки творчості генія, діти усвідомлюють, що Тарас Шевченко - це більше, ніж митець. Ця людина давно стала символом, знаком, легендою. Його творчість - не просто поетичні рядки, а філософія, і мудрість.

Художниця світового рівня

   

     Українка, яка намалювала понад 17 тисяч картин і написала десятки книжок — художниця світового рівня, про яку на батьківщині досі знають не всі. Її називають сюрреалісткою, візіонер
кою і однією з найзагадковіших постатей української культури. Це - Емма Андієвська.

Вона народилася 1931 року в Донецьку. І була настільки свідомою та обдарованою, що самостійно в дитинстві зробила вибір, який визначив усе її життя. У родині говорили російською, але маленька дівчинка одного дня заявила: вона говоритиме українською.

Її батько, хімік-винахідник Іван Андієвський, був репресований радянською владою. Його заарештували й розстріляли. Родина змушена була рятуватися від війни й репресій та опинилася в еміграції в Німеччині.

Саме там почалося життя, яке могло б зробити її частиною будь-якої іншої культури. Але Андієвська свідомо обрала українську мову і українську ідентичність. Живучи десятиліттями в Німеччині, вона писала лише українською.

Вона створила десятки книжок і тисячі картин. Її художній світ населений дивними істотами, символами, химерними архітектурами — ніби фрагментами сну або іншого виміру. Саме тому їх неможливо сплутати з іншими. Стиль Андрієвської часто називають українським сюрреалізмом, але насправді це щось більше — цілий всесвіт образів, у якому кожна деталь має філософський зміст.

Її мистецтво — це не просто картини чи тексти. Це спроба показати, що українська культура може бути безмежною, сміливою і абсолютно унікальною у світі.

Кажуть, що вона може працювати по 18–20 годин на добу. І це цілком логічно, адже її мистецький доробок налічує тисячі живописних робіт.

Багато років Андієвська працювала на Радіо Свобода, створюючи програми для України — країни, яку вона ніколи не переставала відчувати своєю.

Її позиція щодо російської імперської політики завжди була чіткою. Вона не раз говорила, що російська культура століттями намагалася поглинути українську, але Україна щоразу відроджувалася.

Для неї Україна — це передусім простір свободи духу і культури, яка здатна створювати абсолютно нові світи.

І саме тому її мистецтво таке незвичайне.

Бо це мистецтво людини, яка ще в дитинстві зробила вибір:

бути українкою — свідомо, попри все.

Наталія Забіла - майстриня дитячої казки

   

    Цьогоріч минає 123 роки від дня народження Наталі Львівни Забіли, письменниці, яку пам’ятає не одне покоління українських дітлахів, і яка цілком присвятила своє життя дитячій літературі. 

   Народилася письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл був багатим на яскраві постаті.

   Дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом, і це, певна річ, вплинуло на її розвиток і художні смаки. Вона багато читала, захоплювалася творами Т. Шевченка та пробувала писати власні вірші, казки та оповідання. 

За своє життя Наталя Забіла написала близько 200 книжок для дітей. Це переважно книжки для дошкільного та молодшого шкільного віку. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984). Поетеса широко відома і як перекладач та популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. 

Твори письменниці не втратили популярності і нині. Вони чудові, яскраві та мелодійні, пробуджують любов до добра, природи та до Батьківщини. 

 Тож згадуємо, читаємо і перечитуємо улюблені з дитинства твори Наталі Забіли.

М. Вербицький - творець пісні, що стала символом нації

   

4 березня — 211 років від дня народження Михайла Вербицького.

Священика, композитора, людини, яка подарувала нам мелодію свободи.

Він народився 1815 року в родині греко-католицького священика на Перемишльщині. Рано осиротів, навчався в Перемишлі, виховувався в духовному середовищі, де музика була не прикрасою, а частиною молитви й служіння.

Його шлях не був гучним.

Він не очолював армії.

Не виступав із трибун.

Але створив те, що звучить сьогодні в кожному українському серці.

Автор музики, яка стала голосом нації

Саме Михайло Вербицький написав музику до вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла України…». Спершу це була солоспівна композиція для голосу з гітарою. Згодом — хорове аранжування. А далі — пісня, що пройшла через століття заборон, переслідувань і воєн.

Сьогодні це — Державний гімн України.

А тоді це була просто пісня віри.

Пісня про те, що народ живий.

Композитор національного пробудження

Вербицький належав до покоління творців, які в XIX столітті закладали фундамент української професійної музики. Він писав духовні твори, літургії, хорові композиції. Створював музику до театральних вистав. Писав полонези, вальси, романси, обробляв народні мелодії.

Його творчість — це міст між церковною традицією і світською культурою, між народною піснею і професійною музичною школою.

Священик із гітарою

«Гітара — то мій фортепіян і моя жінка», — жартував отець Михайло.

У Млинах, де він служив останні роки, про його гітару складали легенди. Розповідали, як він міг виконати кілька романсів і так зворушити слухачів, що ті жертвували значні кошти на церкву.

Його музика була живою.

Не академічно холодною — а теплою, людяною.

Патріотизм без гучних декларацій

Вербицький не виголошував маніфестів. Його патріотизм був у праці. У тому, що він творив українською душею в умовах імперської доби, коли сама ідея національної культури потребувала мужності.

Він служив Богові — і водночас служив народові.

Його мелодія пережила імперії.

Пережила заборони.

Пережила радянське замовчування.

І сьогодні звучить на стадіонах, у школах, на фронті, в діаспорі — всюди, де є Україна.

Спадщина

Михайло Вербицький залишив понад 40 духовних творів, численні хорові композиції, світські п’єси, музику до театральних постановок. Але його найбільша спадщина — це не кількість нот.

Це мелодія, яка щоразу піднімає людей на ноги.

4 березня ми згадуємо не лише композитора.

Ми згадуємо людину, яка створила звук нашої державності.

І щоразу, коли лунає гімн,

ми продовжуємо його музику.

Світла пам’ять і вдячність Михайлові Вербицькому.

Бо його мелодія — це наша гідність. 

Український вклад - безцінний...

    Пишайся, Україно, славними любителями пера, хто словом торкаєься людських сердець та залишає в них приємний слід. Пишаємося їхніми творами чарівною українською мовою....

3 березня весь світ відзначає професійне свято – День письменника. Подію заснував ПЕН-клуб (міжнародне об’єднання письменників) у 1986 році. В Україну свято прийшло аж у 2012 завдяки ініціативі української письменниці Лариси Ніцой