М. Вербицький - творець пісні, що стала символом нації

   

4 березня — 211 років від дня народження Михайла Вербицького.

Священика, композитора, людини, яка подарувала нам мелодію свободи.

Він народився 1815 року в родині греко-католицького священика на Перемишльщині. Рано осиротів, навчався в Перемишлі, виховувався в духовному середовищі, де музика була не прикрасою, а частиною молитви й служіння.

Його шлях не був гучним.

Він не очолював армії.

Не виступав із трибун.

Але створив те, що звучить сьогодні в кожному українському серці.

Автор музики, яка стала голосом нації

Саме Михайло Вербицький написав музику до вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла України…». Спершу це була солоспівна композиція для голосу з гітарою. Згодом — хорове аранжування. А далі — пісня, що пройшла через століття заборон, переслідувань і воєн.

Сьогодні це — Державний гімн України.

А тоді це була просто пісня віри.

Пісня про те, що народ живий.

Композитор національного пробудження

Вербицький належав до покоління творців, які в XIX столітті закладали фундамент української професійної музики. Він писав духовні твори, літургії, хорові композиції. Створював музику до театральних вистав. Писав полонези, вальси, романси, обробляв народні мелодії.

Його творчість — це міст між церковною традицією і світською культурою, між народною піснею і професійною музичною школою.

Священик із гітарою

«Гітара — то мій фортепіян і моя жінка», — жартував отець Михайло.

У Млинах, де він служив останні роки, про його гітару складали легенди. Розповідали, як він міг виконати кілька романсів і так зворушити слухачів, що ті жертвували значні кошти на церкву.

Його музика була живою.

Не академічно холодною — а теплою, людяною.

Патріотизм без гучних декларацій

Вербицький не виголошував маніфестів. Його патріотизм був у праці. У тому, що він творив українською душею в умовах імперської доби, коли сама ідея національної культури потребувала мужності.

Він служив Богові — і водночас служив народові.

Його мелодія пережила імперії.

Пережила заборони.

Пережила радянське замовчування.

І сьогодні звучить на стадіонах, у школах, на фронті, в діаспорі — всюди, де є Україна.

Спадщина

Михайло Вербицький залишив понад 40 духовних творів, численні хорові композиції, світські п’єси, музику до театральних постановок. Але його найбільша спадщина — це не кількість нот.

Це мелодія, яка щоразу піднімає людей на ноги.

4 березня ми згадуємо не лише композитора.

Ми згадуємо людину, яка створила звук нашої державності.

І щоразу, коли лунає гімн,

ми продовжуємо його музику.

Світла пам’ять і вдячність Михайлові Вербицькому.

Бо його мелодія — це наша гідність.