понеділок, 22 грудня 2025 р.

Різдвяний святвечір

    24 грудня - Різдвяний святвечір: головні традиції, прикмети та заборони, яких потрібно дотримуватися .


 В цей день  православні християни відзначають Різдвяний Святвечір — особливий, сповнений тиші й очікування день, що передує народженню Ісуса Христа. Це час духовного очищення, молитви та родинної єдності, коли кожна дія має глибокий символічний зміст.

У храмах цього дня звершуються урочисті богослужіння. Під час служби читають вісім біблійних читань, що починаються з Євангелія і нагадують про пророцтва та шлях до Різдва. Наприкінці літургії священнослужитель запалює свічку та ставить її у свічник у центрі храму — як знак світла, що приходить у світ разом із Христом. Після цього звучать тропар і кондак свята, наповнюючи серця вірою та надією.

    Традиції Святвечора.

У цей день віряни намагаються обов’язково побувати на нічному богослужінні. Перед цим у кожній оселі господині з особливою любов’ю готують кутю — головну страву Святвечора, що символізує єдність роду, пам’ять про предків і Божу благодать.

    Святкова вечеря має складатися з 12 пісних страв — за кількістю апостолів Ісуса Христа. Під час трапези родина молиться, дякуючи Богові за прожитий рік і просячи миру, здоров’я та злагоди.

До столу сідають лише тоді, коли на небі з’являється перша зірка, що символізує Віфлеємську зорю. До цього моменту дотримуються суворого посту — не вживають їжі й напоїв, окрім води.

Здавна в Святвечір у селах і містах відбувалися вуличні дійства: молодь перевдягалася в яскраві костюми, носила посох із Віфлеємською зіркою та ходила від хати до хати, сповіщаючи про народження Спасителя. Обов’язковою частиною свята були колядки — пісні, у яких прославляється Ісус Христос і бажають господарям щастя та достатку.

Дівчата ввечері влаштовували обряди ворожіння, намагаючись зазирнути у майбутнє. Вірили, що бажання, загадане в момент падіння зірки, обов’язково здійсниться.

Ще однією важливою традицією було запалювання вогню в печі або каміні — як символ тепла, добробуту та життя, яке має оселитися в домі на весь рік. Стіл накривали парною кількістю столових приладів, вважаючи, що це оберігає родину від негараздів і самотності.

    Святвечір — це не лише давні звичаї, а передусім стан душі. Це вечір, коли важливо бути поруч із рідними, пробачити образи, наповнити дім світлом, молитвою та любов’ю — аби Різдво Христове прийшло не лише в календар, а й у серце.

субота, 20 грудня 2025 р.

Дія. Цифрова освіта.

     Сьогодні інтернет став невід'ємною частиною нашого життя. За допомогою мережі ми спілкуємося, працюємо, навчаємося, купуємо товари та  оплачуємо послуги. Але, дуже рідко ми замислюємося над тим, хто має доступ до інформації, яку ми публікуємо  в інтернеті?   Саме тому знання правил безпеки в інтернеті сьогодні є надзвичайно важливими.

    У хабі цифрової освіти в Пишненівській сільській бібліотеці відбулося навчання " Безпечне використання соціальних мереж", де користувачі  ознайомилися з правилами користування в інтернет мережі.


 



неділя, 14 грудня 2025 р.

Гірчить Чорнобиль крізь роки...


    14 грудня в Україні вшановують людей, які першими стали на боротьбу з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Це день пам’яті про мужність, відповідальність і самопожертву.

Ліквідатори, не думаючи про себе, захистили мільйони інших від ще більшої біди.

Їхній подвиг назавжди залишиться в історії та в наших серцях.

Низький уклін і щира вдячність кожному.


В. Симоненко - лицар на білому коні



   


    13 грудня 1963 року обірвалося життя Василя Симоненка — українського поета, якому було лише 28 років. Його смерть стала наслідком жорстокого побиття міліціонерами, а офіційною причиною, як це часто бувало за радянських годин, назвали «рак нір.

Скільки ж таких — талановитих, світлих, чесних людей, котрі безмежно любили Україну, жили нею і не зраджували своїм переконанням, — було зламано, замучено, знищено бездушною системою. Їх намагалися змусити мовчати, але їхні слова й сьогодні звучати сильніше за страх.

Симоненко пішов рано, та залишивши правду, яку не змогли вбити.

Не шукав я до тебе

Ні стежки, ні броду,

Бо від тебе узбіччям

Ніколи не брів —

Я для тебе горів,

Український народе,

Тільки, мабуть,

Не дуже яскраво

Горів.

Тільки, мабуть, не міг,

Як болід, спалахнути,

Щоб осяяти думкою

Твій небозвід,

Щоб устать, ніби зірка,

Сіянням окута,

Твоїх подвигів гордих

Й незлічених бід.

Скромна праця моя —

То не пишна окраса,

Але в тому, їй-богу,

Не бачу біди —

Щось у мене було

І від діда Тараса,

І від прадіда —

Сковороди.

Не шукаю до тебе

Ні стежки, ні броду —

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках.

Упаду я зорею,

Мій вічний народе,

На трагічний і довгий

Чумацький твій шлях.

    Василь Симоненко.



субота, 6 грудня 2025 р.

Велика шана ЗСУ!

 Найкрутіші, найсильніші, найсміливіші та просто найкращі! Дякуємо вам за дива, дякуємо за життя! Вітаємо з Днем Збройних Сил України. Велика шана й повага вашій мужності. Ми надсилаємо вам подумки сил та нехай Господь охороняє ваш шлях!



пʼятниця, 5 грудня 2025 р.

Український новеліст



   Сьогодні,  5 грудня  день народження Григора Тютюнника.

Людини, яка народилася й виросла на нашій Полтавщині, у селі Шилівка.

Його називали найправдивішим українським новелістом. Письменником, який умів чути серце простої людини.

Бо він писав про те, що бачив і відчував тут. 

Хоч у його творах рідко звучать точні назви сіл, пейзажі Зіньківщини впізнаються з перших рядків.

Річки й кручі, городи, вечірні тумани, лагідна говірка й  світлі характери наших людей.

Усе це — у «Климкові», у «Вогнику далеко в степу», у «Трьох зозулях з поклоном» та багатьох інших новелах.

    Тютюнник мав нелегку долю, але не зламався.

І саме з цієї тиші, болю й любові він створив прозу, яку знає й любить уся країна.

Прозу, що пахне нашою землею. Сьогодні згадуємо й дякуємо. За те, що зберіг і передав світові душу нашого краю.