Воїн духу і дії

   Сьогодні — 8 липня. День народження надзвичайної людини, яка прожила всього 36 років, але залишила по собі слід на століття.

Це — Олег Ольжич.

Поет, археолог, учений, ідеолог українського національного руху.

Людина виняткових здібностей, незламної волі та жертовної любові до України.

 Народжений, щоб вражати.

Він народився 8 липня 1907 року в Житомирі в родині відомого українського поета Олександра Олеся.

З раннього дитинства дивував усіх:

 • у 3 роки — вже вільно читав і писав;

 • у 5 — написав п’єсу на три дії та сам створив до неї ілюстрації;

 • грав на скрипці та фортепіано, чудово малював;

 • змалку захоплювався історією, культурою, мистецтвом, мовами, археологією.

  Учений світового рівня

У 22 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті в Празі — досліджував неолітичну кераміку Галичини.

Його наукові здобутки:

 • створив першу типологію форм та орнаментів галицької кераміки;

 • розробив періодизацію трипільської культури, якою досі користуються археологи;

 • працював у Чеському національному музеї, викладав у Українському вільному університеті;

 • публікувався в наукових журналах Європи;

 • читав лекції в Гарварді;

 • отримував запрошення на роботу в престижні наукові установи Риму.

Але попри блискучу наукову кар’єру, він обрав боротьбу за Україну.

У 1937 році Олег Ольжич став одним із керівників Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Він очолював:

 • Культурно-освітню референтуру,

 • Революційний трибунал ОУН,

 • Провід українських націоналістів на рідних землях (фактично — підпільний уряд).

Згодом був заступником, а потім і головою Проводу Українських Націоналістів.

Для нього націоналізм — це не гасла, а відповідальність.

Не слова — а щоденна дія.

Не комфорт — а жертва заради майбутнього.

  Поет, який писав кров’ю серця

Його вірші — болісні, глибокі, пророчі.

Це поезія воїна, який щиро вірить у своє покликання.

Це голос української душі, що не боїться смерті.

«Ні крихти не прагну я слави,

І честі, імені мого…

Нехай моя смерть буде — право

У справах народу мого.»

   Його життя забрали — тіло так і не повернули

У червні 1944 року Ольжича заарештували гестапівці.

Його закатували під час допиту в концтаборі Заксенгаузен.

Йому було лише 36 років.

Того ж року народився його син, якого він так і не побачив.

А його батько, поет Олександр Олесь, помер через місяць після звістки про смерть сина. Серце не витримало.            36 років. Мало?

Так. Але він використав їх на повну.

Створив те, що не зникає.

Залишив спадок, якому немає ціни.

Загинув, але не зламався.

Подивись в очі юнака з фото.

У них — гідність, глибина і тиша, в якій кричить ціла епоха.

Тепер скажи — хіба 36 років замало, щоб змінити хід історії?

  Пам’ятаймо.

Бо завдяки таким — ми є.

Завдяки таким — будемо.