Я свою душу пустив у душу народу...

   Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина.

В. Стефаник написав не так багато, але його новели вражають своєю правдивістю, оригінальністю і художньою досконалістю. 

Ім‘я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу.

Перша збірка новел – "Синя книжечка", яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор "Синьої книжечки" звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

Новели "Катруся" і "Новина" належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як "Кленові листки", "Діточа пригода", "Мати" та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі. 

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника – "Камінний хрест", яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як "Камінний хрест", "Засідання", "Лист", "Підпис"). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, – одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. 

1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника – "Дорога", яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у своєрідній поетичній біографії Стефаника "Дорога" та роком раніше написаній ліричній сповіді "Confiteor", що в переробленому вигляді була надрукована під назвою "Моє слово".

Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з'являється в Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці "Синя книжечка" ("Мамин синок", "Катруся", "Новина"). Наявна вона й у збірці "Камінний хрест". У "Літературно-науковому віснику" за 1900р. український читач відкрив для себе Стефаникову новелу "Кленові листки", яка стала окрасою збірки "Дорога".

1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника – "Моє слово". В ній уперше була надрукована новела "Суд", яка завершує перший період творчості Стефаника.

У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії і народження Радянської країни Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати новелу "Діточа пригода" (написана восени 1916р., а опублікована на початку 1917р.).

1916р. Стефаник пише новелу "Марія", яку присвячує пам'яті Франка. За "Марією" письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду ("Діточа пригода" і "Марія") склали п'яту збірку – "Вона – земля", видану 1926р.

У 1927–1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як "Нитка", "Браття", "Серце", "Вовчиця", "Слава йсу", "Людмила", "Каменярі".

У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці.

Помер 7 грудня 1936 року.

До 155 річчя від дня народження В. Стефаника в Пишненівській бібліотеці проведено огляд творчості талановитого письменника.